Головна святиня водохреща - Господь

Для малоцерковних людей Богоявлення, Хрещення Господнє — ледь не основне свято церковного року, адже святять воду, причому аж двічі. Отже, якщо «у церкві щось дають» — треба відвідати храм, запастися свяченою водою. Тим більше, що вода і від хвороб допомагає, і дім нею покропити можна від усякого лиха. І, навіть несвідомо, людина тягнеться до святині, зокрема і до матеріальної — в даному випадку води святої. Нам не вистачає святості — і спрагу ми намагаємося втамувати ось так.

Найбільш активні хочуть води побільше — повну банку, бідон. Або: «Батюшка, побризкайте мені побільше», — просять. Для чого?
Певно, щоб було «святіше»… Та відомо, що крапля святить море, і, у відповідності до існуючої практики, священик занурює хрест у найбільшу купіль, а звідти окроплює ємкості з водою так, що в кожну потрапляє крапелька — і вода освятиться! Тож прохання «побільше» відбиває «кількість віри» прохача: чим більше треба налити святої води у окремо взяту посудину, тим віра менша, і навпаки…

Зараз люди грамотні твердять, що свята вода зобов’язана своїми властивостями іонам срібла, що потрапляють туди з хреста, дезінфікуючи воду і надаючи їй цілющих властивостей…

Знаєте, більшість парафій не може собі дозволити мати срібні хрести… Я свого часу святив воду дерев’яним хрестом — які там іони срібла? Але вода мала такі ж надприродні властивості. А ще бачив у старенької парафіянки скляночку води із паперовою бірочкою: «1954 рік». І вода чиста, без жодних ознак ушкодження! Воду освячує не срібло, а благодать Божа за молитвами Церкви — і через срібний хрест, і через бронзовий, і через дерев’яний. Інакше свята вода була б тільки в заможних парафіях, де є срібні або золоті хрести…

Кажуть, що вода, освячена у Хрещенський Святвечір (18.01 за новим стилем), «сильніша», бо «пісна» — а от на саме свято — «слабша»… В окремих місцевостях «різні води» іменують то «хрещенською», то «богоявленською», то «йорданською» — залежно від краю.

Але насправді свята вода і 18-го, і 19-го січня освячується абсолютно однаковим чином. І Церква ніколи не вчила про «міру святості» — «обидві» води називаються однаково: «велика агіасма», себто велика святиня. Як духовну розраду, її дозволяли вживати відлученим від Святого Причастя. Окремих же церковних назв вода, освячена на Святвечір і саме свято, не має — це одна вода. І чини освячення, ще раз скажу, однаковісінькі! Співаються однакові тропарі, читаються однакові старозавітні тексти, уривок із Апостола, Євангеліє, і однакова молитва виголошується. А потім, зі співом тропаря свята, у воду занурюється святий хрест. І 18-го, і 19-го!

Та освячення води у ці дні, як не дивно, не головна церковна подія. Згадуючи Хрещення Господнє, ми просимо від Бога освятити нас, і все тварне єство, зокрема й воду: «освяти мене, і воду, Спáсе», як співається у стихирі водосвяття. Ми дякуємо Богові і за дар Святого Хрещення, яким усі ми відродилися для нового життя. Ми славимо Всесильного Бога, Який упокорився до того, що схилив главу під руку Предтечі, і нас навчаючи смиренню. Ми величаємо Творця, Який явився і просвітив нас, визволив із «країни смертної темряви». Тому Господь — найбільша святиня цих днів. Хто у святá сподобиться причаститися Богові — той матиме найбільшу святиню!

Джерело