День разом з дітьми із Центру соціально-психологічної реабілітації

Літо починається зі свята. Починаються канікули і це означає нові подорожі  та наметові табори, нові враження та пригоди.  Але справжні друзі не бажають розлучатись! Спільноту «Милосердний самарянин» єпархіального відділу у справах сім’ї та дітей із Центру соціально-психологічної реабілітації об’єднують давня дружба, спілкування та спільні справи. І як радісно дорослим знову, хоч на день, опинитися в дитинстві: табір, ліс, похід, дощ, ріка, сонце, пригода, вогнище, привал, гра – чарівні слова, що дарують щастя!

25 червня, неділя. Всю ніч періщить дощ, зранку лиє… Похід? Хіба можливо?!

Але рішучості нам не бракує. А сміливим і Бог допомагає – і от вже сяє сонце, рюкзаки готові, казан припаси з собою. Рушаймо!

В цей день ми пройшли від табору на Баранівці  добрий відрізок шляху полем та лісом, мостом через Псел до Зеленого Гаю.  Там нас зустріли «абалаковці» - вихованці клубу туристів-альпіністів «Абалаковець» Сумського палацу дітей та юнацтва. Діти різного віку, малеча, підлітки та юнацтво вільно, з довірою спілкувалися, вчилися в’язати туристичні вузли, налаштовувати переправи, пізнавали що таке страховка та підтримка друга… Ніяких повчань чи пишномовних слів – прості речі, які робляться разом, з довірою, краще всього і об’єднують, і навчають, і надихають.

А ще була робота в командах, гра та біганина, смачнюща козацька каша, зварена власноруч на дровах, що зібрані в лісі разом. Спільна молитва, з якої починається день, вдячність Богу за хліб, що він надає нам щодня, за радість пізнання світу та Його безмежну любов до нас.

Діти, що потрапили у важкі життєві обставини, часто страждали саме через дорослих, самих близьких людей, діти, що знають не з кінофільмів про пияцтво, насильство та байдужість, тут відкриваються серцями до кращого, доброго, щирого.

Кожен хлопець чи дівчинка, з якими починаєш говорити, через декілька хвилин неодмінно звертає розмову на розповідь про батьків, родину, якісь важливі або прості речі, події чи випадки, які відбувалися РАЗОМ з батьком, РАЗОМ  з мамою. І якщо не знати обставин життя цих дітей, можна уявити щасливу родину і дитину, що росте в любові та турботі. Але це майже завжди НЕ ТАК… Діти хочуть як би виправдати батьків перед іншими дорослими, видати бажане за дійсне. Стискається серце, коли дитина чи підліток спокійно і буденно говорить: «моя мама п’є», «тато покинув нас давно, я ще була маленька, більше я його не бачила». Але за цими словами любов до батьків, віра, що вони зможуть виправитись, все залагодиться, їх заберуть і все буде добре. Вони знову будуть РАЗОМ.

Кожен з цих діток прагне любові дорослого, доброго слова, ласки, турботи. І якщо цього не здатні були дати батьки, ми повинні поділитися своєю любов’ю – простягнути руку наставника і друга.

Як хочеться захистити та приголубити їх! Окрім цього повинна бути наша  доросла зважена відповідальність.  Поки що ми отримали аванс дитячої  прихильності, але довіру та бажання дослухатися до наших слів ще треба заслужити.

Це якраз той випадок коли не МИ, а НАС обирають. Стати другом та наставником для дитини, що майже втратила віру в людей, а часто і в свої сили та майбутнє, дуже відповідально. Тут потрібно не тільки наше щире бажання підтримати та допомогти  і не сльозлива жалісність, а ще й знання, здоровий глузд та життєвий досвід.

Спитайте себе: що я готовий зробити для дітей, що потребують наставника та друга? Чим та як  зможу поділитися з ним? Від чого вберегти та які знання передати?

Кожній  дитині потрібен друг – старший друг. Можливо це ти? Візьми маленьку долоньку у свою руку!